Кам'янське. СЗШ № 40


запам'ятати

 




Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ"

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Домашні завдання

 

Домашні  завдання

 

 

Батьки дуже часто зіштовхуються із проблемою виконання домашніх завдань. Особливо це питання хвилює тоді , коли твоя дитина тільки пішла до школи. Бо інстинктивно ми відчуваємо:  якщо щось упустимо зараз, мучитись доведеться всі останні шкільні роки.З чого розпочати? По-перше потрібно визначити, скільки часу дитина повинна витрачати на виконання домашніх завданьПо-друге: як  організувати виконання домашніх завдань?  Маючи на увазі, як навчити дитину включатися в роботу відразу, які завдання робити в першу чергу, які завдання дитина повинна виконати по-перше,  як дитина повинна перевіряти виконані завдання і т.д.По-третє: що робити, щоб у дитини не пропадав позитивний емоційний  настрій при приготуванні уроків вдомаПо-четверте: чи допомагати дитині виконувати домашні завдання і в чому саме? Як контролювати свою дитину, як виховати в неї самостійність?А може, дати своєму школяру повну свободу і чекати, що в неї протягом часу сформується самостійність і відповідальність?По-п’яте: що робити, як завдань перетвориться в тяжкий обов’язок для батьків і для самої дитини? Чи можливо щось змінити?

 

Домашні завдання і час на їх виконання

 
Тривалість підготовки домашніх завдань, встановлена Уставом школи (у скобках вказані оптимальна тривалість з врахуванням психофізичного віку), складає:
  •  в 1 класі – до 1 година (3/4 години);
  •  в 2 класі – 1,5 години (1 година);
  •  в 3-4 класі – 2 години (1,5 години);
  •  в 5-6 класах – до 2,5 годин (2-2,5 годин);
  •  в 7-8 класах – до 3 години (2,5 години);
  •  в 9-11 класах – до 4 годин (3 години).
 

Як організувати виконання домашніх завдань?

 
Забезпечити умови роботи: звичне робоче місце, розпорядок дня, місце для  необхідних шкільних приладь. В цьому випадку у молодшого школяра швидко виробляється необхідна установка. Коли він сідає за звичний письмовий стіл, в нього швидко виникає робочий настрій і бажання  приступити до роботи.Сформуйте у школяра звичку ще до початку роботи уточнити всі завдання і приготувати всі необхідні приладдя. Поступово ваша дитина навчиться планувати свої дії і вирішувати, в якому порядку робити уроки. Але з початку вам доведеться про це попіклуватися. Наприклад, молодші школяри нерідко старанно виконують письмові завдання, а після цього вчать правило, на яке і завдано цю вправу.Щоб підказати, з яких завдань краще розпочинати – легких чи важких, потрібно спостерігати, як дитина включається в роботу і  наскільки швидко втомлюється. Якщо вона починає працювати відразу і без труднощів, але підйом сил швидко заступає їх спад, порекомендуйте її починати з більш складних завдань. Якщо ж ваша дитина повільно включається в роботу, але ефективність роботи поступово зростає, можна порекомендувати розпочинати з більш легких уроків.В який час розпочинати і завершувати  приготування уроків  - все залежить від того, як ви спланували режим дня дитини. Головне пам’ятати, стабільний і гарно продуманий режим дня дозволяє дитині правильно розподілити свої сили. Доросла людина вміє контролювати себе і в процесі роботи, і при її закінченні. У молодшого школяра такої навички, звісно  не має.Перевіряти себе він буде спочатку з вашою допомогою. Коли дитина зможе перейти до самостійного виконання, залежить від її індивідуальності. Найкраще, коли такі навички виробляються до моменту її переходу в середню школу. Учень середньої і старшої школи повинен вже володіти засобами самоперевірки за допомогою логічних і образних схем.
 
 

Домашнє завдання і … гарний настрій

 
У дитини виробиться і потім збереже позитивний настрій під час приготування домашніх завдань, якщо ви:
  •  з самого початку дайте йому зрозуміти, що його уроки такі ж важливі, як і заняття дорослих; ні хто не має права відірвати школяра від його справи, даючи різноманітні завдання (сходи в магазин, помий  посуд, вигуляй собаку і т.д.) або включивши телевізор;
  •  в своїй сім’ї підтримуйте атмосферу поваги до розумової праці;
  •  повернувшись додому з дитиною або, навпаки, зустрічаючи дитину із школи, не слід починати спілкування з питання  про уроки; найдіть іншу форму привітання;
  •  не стійте в дитини «над душею», поки вона виконує  домашні завдання;
  •  ніколи не використовуйте виконання домашніх завдань як засіб покарання за порушення дисципліни;
  •  намагайтесь не нагадувати дитині про її багаточисленні минулі промахи і невдачі і не залякуйте майбутніми труднощами; сформуйте ставлення до труднощів як до чогось, що можна перебороти;
  •  перевіряючи зроблене домашнє завдання, не злорадствуйте щодо зроблених вашою дитиною помилок («Я так і знав, що ти їх  зробиш!»);
  •  у випадку, якщо помилка дійсно є, все одно знайдіть можливість похвалити свою дитину за витрачені зусилля; відмітає будь-які, навіть незначні успіхи («Сьогодні ця літера  в тебе вийшла краще, ніж учора», «Ти сьогодні так старався!»).

 

Як допомогти і як виховати самостійність?

 
Перш за все, слід визначити ставлення дитини до шкільних оцінок. Деякі батьки дуже емоційно сприймають оцінки, так начебто отримують їх самостійно і так начебто ці оцінки говорять про їх батьківську спроможність чи неспроможність. Все-таки найголовніше для нас – не гарні оцінки будь-якою ціною, а інтерес дитини до пізнання нового і впевненість його в своїх силах.   Тому, якщо ви допомагаєте своїй дитині робити уроки, то не намагайтесь, щоб робота була зроблена без єдиної помилки і помарки, а щоб до дитини прийшло розуміння матеріалу, який вона вивчає.Ваша допомога може складатися і в тому, щоб звільнити дитину від довгого сидіння за уроками. Спробуйте  взяти частину монотонної роботи на себе і тим самим звільнити час для активної розумової діяльності. Наприклад, першокласник пише повільно і з великою напругою. Пишіть самі у чернетку виконані завдання  під диктовку дитини (наприклад, рішення задачі чи вправи по українській або російській мові). При цьому не забувайте робити помилки! А дитині залишається «лише» перевірити вашу роботу і спокійно, без напруження переписати її. Поступово ведення чернетки ви будете передавати дитині. Не хоче читати – читайте їй у голос самі, а дитина буде перевіряти. Але для цього дитині  теж доведеться слідкувати за текстом!Якщо ви досягли того, що ваша дитина зрозуміла частину матеріалу, але втомилася,  зробіть останню  частину завдання самостійно (нічого страшного не відбудеться!), а вона тільки перепише в зошит.Відучіть себе  від звички відразу виправляти кожну помилку дитини, якщо знаходитесь поруч з нею. Просто попросіть її зупинитися, можливо, вона помітить і виправить її самостійно. В той же час не допускайте, щоб невиправлені помилки накопичувались. Інакше у неї виникне відчуття невпевненості і безпомічності.Самостійний у навчальній діяльності школяр – мрія батьків. Зрозуміло, той кого постійно контролюють, навряд стане самостійним.  Але і  не допомагати дитині з виконанням домашніх завдань у випадку ускладнень теж велика помилка.  Як допомогти дитині  не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без вашої допомоги? Комусь з дітей потрібно лише 1-2 тижні, комусь – декілька місяців або ще більше. Але в будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

 

Перший етап – ви по можливості виконуєте більшість завдань разом з дитиною. Намагайтеся зрозуміти, яких знань, навичок  їй не вистачає. Чи не має в неї неправильних способів, навичок, звичок в роботі. Допомагайте дитині поповнити прогалини в її знаннях і звільнитися від неправильних способів діяти.

 

Другий етап.  Частину робити дитина  виконує самостійно. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона зможе справитися. Скоріше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині потрібно відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно  і успішно виконаної частини ставте якийсь значок, наприклад окличний знак чи смайлик. Через деякий час  ви разом з дитиною впевнитесь, що правильно зроблена частина завдання стає більшою з кожним днем. У випадку невдачі спокійно розберіться, що завадило.  Головне на цьому етапі – дитина повинна зрозуміти, що вона може працювати і справлятися із своїми труднощами самостійно.

 

Третій етап.  Поступово самостійна робота  розширюється до того, що дитина самостійно виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі скоріше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Сенс цього етапу – дитина впевнюється, що вона вже багато чого може зробити самостійно, але ви завжди її підтримаєте.

 

Четвертий етап.  Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те чи інше завдання, і контролює себе з допомогою годинника, звичайного чи пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні чи знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу – дитина намагається перебороти всі труднощі самостійно. Відкладати до вашої появи можна лише найскладніші завдання. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не сформується навичка самостійної роботи.Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? Але чи менше часу та емоцій  ми витрачаємо на безтолкову роботу («щоб сів, щоб почав , щоб не відволікався…»)?  На надолужування упущеного ночами перед контрольною? Що ж вимагати від дитини, якщо  самі не можемо організувати, спланувати свою власну допомогу їй?
 
Якщо домашні завдання – тяжка ноша…

 

Ні хто з нас не може уникнути ситуації, коли домашні завдання дитини перетворюються на тяжкий обов’язок для батьків. Здається, вже ніякого особистого життя ні в матері ні в батька. Ідеш з роботи додому і з тугою міркуєш, скільки доведеться сьогодні просидіти з дитиною за уроками. Приблизно такий же настрій і у вашої дитини. А якщо процес виконання домашнього завдання ще й супроводжується криками, сльозами, навіть побоями – недалеко і до нервового зриву і в батьків і в дитини. Самий час зупинитися і спробувати змінити звичний порядок речей.Зробіть зміну звичайного способу життя доступними засобами. Якщо ваш школяр вчиться поки що в навчальній школі, домовтесь про щоденні заняття з вчителем за плату. Це буде її класним керівник чи якийсь інший вчитель – залежить від конкретних стосунків. Мета занять – виконання домашніх занять. Час і зоров’я власне і дитини з’економите точно. Є і інший варіант – попросіть сусідку-старшокласницю, чи студентку (майбутнього педагога), чи вчительку – пенсіонерку, які погодяться займатися з вашою дитиною.Повісьте об’яву. Витрати коштів у цьому випадку будуть менші. Як довго будуть тривати ці заняття? Поки не відновите своє психічне здоров’я  і не відчуєте приплив сил. Тоді візьметесь за виробку у дитини самостійність з новими силами.Якщо ж ви не можете дозволити собі такі матеріальні трати? Просіть займатися з дитиною родичів , близьких людей. Але розірвати порочне коло вашого з дитиною взаємного незадоволення потрібно.Якщо ж ці варіанти не для вас, просто зупиніться. Зробіть перерву для себе і дитини. Нічого смертельного не станеться за декілька днів в які ви просто перестанете робити домашні завдання, але гарно відпочинете від непосильної праці. Просто попередьте класного керівника вашої дитини, що хочете провести невеличкий експеримент. Відпочивши, спокійно приймайтеся за справу. Вже без криків, потиличників і валідолу.